(Уложена Митрополитом Атаназієм Шептицьким в р. 1742)
О Пресолодкий Ісусе, Спасителю мій!
Ти
зійшов з неба на землю, із Вітцівських нідр в утробу Пречистої Діви;
прийняв чоловічество й поніс всі труди й терпіння на те, щоб мене
прийняти знову до неба, з котрого разом з праотцями через
неповздержаність я був вигнаний. Ти свойого життя не пожалував, щоби
мене через гріх помершого оживотворити. Ти зістав до хреста прикований й
дозволив на ньому бути вгору піднесений, щоб я побачив, як ти є добрим,
милосердним й милостивим. Ти приклонив Твою Божественну голову, щоби
мене уцілувати: розпростер свої всемогучі руки, щоби мене до Твойого
серця, розжареного любов’ю, притягнути.
І
що ж я на це? О темното, о злобо моя! Я не доглянув лише Твоєї любови
до мене, не прийшов, не прив’язався до Тебе. Я полюбив радше дочасну
красу цього світа як Тебе, невисказане, безконечне добро. Отже сьогодні,
коли споглядаю на Тебе, пізнаю й себе. Тебе як благого, милосердного й
себе окаянного. А це увидівши, обминає мене страх, припадаю до
божественних Твоїх стіп і з каючимся Давидом кличу: «Помилуй мя, Боже,
по великій милості Твоїй і по множеству щедрот Твоїх, очисти беззаконія
моя».
О
всемилостивий Ісусе! Ти зволив приходячим тут і посішаючим Тебе в цій
святій Іконі темним прозріти: просвіти й мене світлом Твоєї ласки, щобим
міг пізнати всі мої гріхи.
Ти
отворив єси німим уста: дай і мені, онімівшому соромом і злобою, щобим
совершенно сокрушенним серцем виповів всі мої гріхи. Ти очистив
прокажених на тілі: очисти ж і мою душу, споганену болотом гріха.
О
Ісусе, бездно любови! Вислухай благання Свойого слуги, котрого ні
сріблом, ні золотом, лише своєю неоціненною найсвятішою кров’ю викупив
єси. Вислухай мене, кличу зі зітханням, і не відверни від мене Свойого
лиця, щоби знов ворог моєї душі з наругою не сказав мені: Отсе ?)
укріпився на йому. Дай мені тут на землі Тебе в серці, в умі і в устах
всегда мати; а потім жити з Тобою в небесному царстві в безконечні віки
віків.
Амінь
Немає коментарів:
Дописати коментар